10 січня 1934 року народився маленький хлопчик, Леонід Макарович Кравчук, майбутній перший президент України. Його хата була двокімнатна, а людей було дуже багато. Дід сідав по центру стола, всі сідали по боках. На столі стояла одна велика миска, у яку наливали молока та різали хліб на квадратики. Без хліба не було ні обіду, ні простої вечері. У його сім’ї було півтора гектара землі, на той час це було мало землі,корова, телиця, свиня. І в основному, за рахунок цього сім'я жила. Дід 

Олексій був колись рядовим, служив ще в царській армії, учасник брусиловського прориву на австро - німецькому фронті влітку1916 року. Батько Макар – капрал – строкову службу відбував у польській армії. Дід Олексій їздив з малим Леонідом на сіножать, далеко за село та вчив косити. Вчив так, щоб аж коса співала. Вони часто ночували на луках, а вечорами Леонід сидів біля куреня із запашної трави і відмахувався від комарів. Іноді, Леонід так стомлювався, що засинав біля куреня на духмяній траві. А коли траплялося, що прокидався серед ночі в курені, то лежав у пітьмі з завмерлим серцем та слухав таємничі звуки і шерхоти ночі.Товаришем Леоніда був Ярмолюк Григорій Іванович. Коли Леоніду виповнилося 7 років, він пішов до школи.

У 1939 році жителі села зустрічали нову владу зі сльозами на очах. Радянські солдати бачили, що тут люди живуть набагато краще. Влада заставляла житинців ходити на роботу у великий мороз, до 40 градусів, будувати «бараки» в селі Городище, а снігу було тоді в ріст людини.

А у 1939 році у В.Житині був розташований табірний пункт польських військовополонених, який згодом був ліквідований, а полонені були етаповані на схід. Постійні органи Радянської влади були утворені під час виборів 18 березня 1940 року.

У 1940 р. у початковій школі навчалось 178 учнів. Відмінників у всіх класах було 39, а невстигаючих – 15. Директор школи - Шотт. Пізніше вчитель з сім’єю виїде в Польщу. Учні Шотта завжди пам’ятали свого вчителя - справжнього носія світла…

Війна завдала страшне горе нашому селу. Вона забрала з життя багатьох хліборобів і жінкам довелося займатися хліборобством. 

Залишилась і вдовою матір Леоніда Кравчука – Хима Іванівна. Важким було сільське життя. Леонід рано почав працювати, косарював, молотив ціпом, пас корів. На пасовищі хлопці розважалися,

а він уважно читав книги. Хима Іванівна казала своїй подрузі, Мельничук Олені Павлівні, що її син Леонід багато читав і казав, що стане Великою Людиною. Закінчив

ши Великожитинську початкову школу, хлопець пішов учитися в Городищенську семирічну школу.

У 1991 році на весь світ була проголошена незалежність України, проголошував її наш земляк.

15 червня 1993 року Президент України Л.М.Кравчук разом із сім’єю побував у своєму рідному селі Великий Житин. Він взяв участь у скорботній панахиді з нагоди захоронення гільзи із землею, яка була взята на місці загибелі його батька М.О. Кравчука у Гомельській області.

Після панахиди Леонід Кравчук сказав: «Батько наказував мені любити і орати рідну землю. І вона зорана сьогодні. Добре що її орете і засіваєте, дорогі мої односельчани. Отже, буде хліб і до хліба. Буде продовжуватися життя, бо народжуються наші діти й онуки, у цьому наше велике щастя…».